Шість успішних контрактів у морі, впевнена кар'єра механіка і великі плани на майбутнє — життя Владислава Рябоконя розвивалося за чітким планом. Але одна аварія змінила все. Сьогодні він ділиться своєю історією подолання, сили духу та допомоги, яку отримав завдяки колегам та Профспілці.
Розкажіть трохи про себе. Скільки років Ви у морській професії?
Я закінчив Національний університет «Одеська морська академія», навчався на інженера-механіка. Отримав диплом бакалавра. Ще під час навчання встиг зробити два контракти. Після цього отримав робочий диплом і почав працювати. У 2021 році завершив третій контракт, а загалом у мене їх уже шість.
Починав на балкерах, потім вирішив перейти на газовози. Там я пройшов шлях від кадета до четвертого механіка. Знання та розуміння як працюють механізми та високий рівень англійської мови, тому кар'єра рухалася впевнено вперед. Я вже мав два промоушена, та у вересні повинен був йти 3-м механіком. Але, на жаль, у червні моє життя змінилося.
Ви були у відпустці між рейсами, коли це сталося?
Так, я щойно повернувся з рейсу. У відпустці вирішив забрати свій мотоцикл із Болгарії, де він зимував у гаражі. І ось дорогою все це сталося.
Це була не ваша вина, Ви стали жертвою аварії?
Так, мене збили ззаду на прямій ділянці дороги. За вісім років досвіду на мотоциклі я побував в Україні, Румунії, Болгарії, Греції. Проїжджав гори, серпантини, дощ, сльоту — завжди намагався їздити обережно і тільки в сонячну погоду, щоб було безпечно. Але цього разу водій просто врізався в мене. Мене викинуло на відбійник, а потім зустрічна машина переїхала мою ногу.
Ногу не можна було врятувати?
Так, лікарі зробили все можливе, але пошкодження були занадто серйозними. Права стопа була буквально розчавлена, судини і м'язи сильно постраждали. Почався некроз, і щоб врятувати моє життя, ногу довелося ампутувати.
Це страшна історія. Які емоції Ви пережили? Що допомогло Вам не здатися?
Спочатку це був шок. Я пам'ятаю, як їхав у сонячний день, а потім прокинувся в лікарні без ноги. Перші думки були про те, чому я взагалі залишився живим. Було відчуття безсилля і навіть думки про смерть. Але потім я згадав, що обіцяв своїм рідним - батькам, дівчині - що впораюся. Це допомогло мені зупинитися і дати собі шанс.
Хто підтримував Вас у цей складний період?
Мене дуже підтримали друзі, у мене їх багато в Пловдиві. Вони дізналися, що я потрапив до лікарні, й одразу прийшли до мене. Пізніше приїхали рідні - мама, сестра, брат. Його рейс якраз закінчився, і він одразу прилетів. Усі були поруч, підтримували мене. Без їхньої допомоги та підтримки я б не впорався.
Ви плануєте повернутися до роботи в морі?
Дуже б хотілося. Але я не знаю, як пройду медкомісію. Я пройшов протезування в Одесі, зараз вдома, в Ізмаїлі, на реабілітації. Ходжу до спортзалу, треную правильну ходу на біговій доріжці. Ну, і, звичайно, роблю силові вправи. Сподіваюся, що зможу продовжити свою кар'єру.
Ви звернулися по допомогу до Профспілки. Як Вас підтримали?
Мені дуже допомогла компанія, де я працюю — EXMAR. Вони ж і підказали мені звернутися до Профспілки. Я сконтактувався з ПРМТУ, пояснив ситуацію, і вони організували для мене величезну підтримку. Профспілка також звернулася до ITF Seafarers' Trust, який надав мені суттєву фінансову допомогу. Я вдячний усім, хто не залишився байдужим, хто допомагав, підтримував, просто вірив у мене. Тепер я знаю, що це багато чого варте!
Що б Ви хотіли сказати тим, хто опинився у складній ситуації?
Головне — ставити ціль і рухатися до неї. Але не сподіватися та очікувати, тому що надія - це в'язниця. Головне зрозуміти, що ти можеш змінити для себе. Ціль поставлена - треба рухатись. І треба пам'ятати, вибір є завжди.
Цінуйте своїх близьких, та тих хто був поруч у важкий час. Вони допоможуть пройти через найтемніші часи.
І якщо ви член Профспілки і перебуваєте в складному становищі, не соромтеся звертатися по допомогу - це справді працює, вас там почують і зроблять усе, щоб допомогти.
