Діти моряків звикли до довгої розлуки з батьками. Втім, розлука через війну - це інше. Моряк, член ПРМТУ, Дмитро Марінеску, як ніхто інший знає, що отримувати від сина листи «Повертайся додому» - це найголовніша мотивація боротися до Перемоги.
Дмитро не уявляє життя без моря та без своєї родини, але повномасштабне вторгнення змінило його плани – довелося взяти до рук зброю. Про неймовірну історію нашого моряка читайте далі.
Чому вирішили поєднати своє життя з морем?
У мене румунське прізвище - Марінеску. За історією Марінеско був моряком та першим ворогом Гітлера. Крім того, у мене морська сім'я: батько моряк і два його брати теж моряки. Можна сказати, що у нас пів екіпажу можна з родини зібрати. Ось я і вирішив піти в море. Професія моряка для мене це поклик серця. Для мене в морі спокійніше, ніж удома, тому що я точно знаю, що на мене чекає найближчі півроку або 4 місяці. А вдома, кожен день сюрприз.
Як для вас розпочалася війна?
23 лютого батько списався з рейсу, тому що у нього схопила підшлункова, і ввечері я зустрічав його в аеропорту. О 2 годині ми приїхали додому, у всіх настрій шикарний, а за кілька годин мене розбудила дружина і каже, що у нас «надзвичайний стан», а я відразу зрозумів - почалася війна. Я не тішив себе надіями, що це закінчиться через декілька днів, адже я готувався до цієї новини. Я коли був на судні, то в нас капітан був політологом. Саме він і розповідав, пояснював чого чекати. Усі його прогнози здійснилися.
Що було далі?
24 лютого - день, коли ти розумієш, хто справжній друг. У цій метушні мало було подбати лише про свою сім'ю, потрібно ще допомогти родинам друзів. Чоловікі у рейсі, а дружини з дітьми залишилися самі. Так, мені зателефонував мій товариш і попросив забрати свою старшу доньку з Білгород-Дністровського. Вона там у медучилищі вчиться. Їм о 7 ранку сказали виїхати з гуртожитку, а у студентів паніка почалася. Маршрутки забиті, виїхати нічим. Ось я і поїхав їй допомогти. Коли ми поверталися додому, то ми одні їхали в бік Одеси, всі інші машини їхали навпаки з міста. Ну, це зрозуміло, ніхто не знав, що буде.
Чому вирішили доєднатися до ЗСУ?
Це було моє усвідомлене рішення. Але, на жаль, я мобілізувався не відразу. Я на той момент навчався заочно в магістратурі НУ «ОМА». Так збіглося, що я закрив сесію і одразу приліт по Лощинівці біля Ізмаїла, ми там жили з сім'єю. І я зрозумів, часу чекати більше немає. Ось так я і мобілізувався. Адже мені потрібно захищати країну і разом із товаришами по службі вести її до Перемоги. Спочатку дружина була проти, але з часом прийняла моє рішення. Адже вона розуміє, що я це роблю для них, щоб у мого сина було майбутнє в Україні, щоб він зміг вчиться, працювати на батьківщині, а не на чужому континенті. Він до речі мені постійно надсилає листи разом із посилками. Пише, що сумує і що дуже чекає вдома з Перемогою.
Ваша головна мотивація?
Зараз я в Гвардії Наступу «Сталевий кордон». Головна мотивація - це моя родина. Можна навіть сказати, що це мій обов'язок перед ними, адже ми не повинні пропустити цю нечисть у наші краї. Потрібно зупинити їх там, де вони зараз.
Розкажіть про ваші відносини із ПРМТУ?
Із Профспілкою я знайомий давно. Мій тато член ПРМТУ. І він мені неодноразово розповідав про переваги. А потім я влаштувався працювати в компанію Wilson. І ось з цього вже почалася моя історія з Профспілкою. Перший раз я відчув, що таке «Разом ми – сила», коли тато списався з рейсу за станом здоров'я. І мені терміново потрібна була і матеріальна, і моральна підтримка. Саме ПРМТУ мене допомогла. Дякую вам величезне! Я не впорався б без вас.
Чи вже є плани що будете робити після Перемоги?
За морем сумую дуже. Усе б віддав, щоб зараз пакувати речі в рейс. Щойно закінчиться війна, я поїду до рідних. А потім одразу займуся пошуками роботи. На судні вже й відпочивати буду.
