Війна об'єднала непоєднуване. Учитель став танкістом, юрист - артилеристом, а моряки - піхотинцями. Зовсім не важливо, ким ти був раніше, головне – хто ти є зараз. А зараз усі – захисники. Член ПРМТУ, мессмен V.Ships Владислав Маркосян знає, як це, коли треба розпочати все з нуля: вчитися тим навичкам, про які навіть не думав. Владислав не бачив родину майже рік, і хоча він звик до довгих розлук, навіть для нього це важко. Проте моряк точно знає свою мотивацію: побачити посмішку дружини й доньки та пограти з сином у футбол. Такі прості речі надають сенс у найтемніші часи.
- Розкажіть, чому обрали професію моряка?
- У мене морська сім'я: тато, дядько, брат. Але, скажу чесно, спочатку, я не хотів приєднуватися до сімейної династії, але з часом родичі все-таки вмовили мене спробувати. І ось перший рейс, другий, і так затягнуло. Уже 7 контрактів зробив. Для мене море – це не тільки фінансова стабільність, але ще й хороша компанія. От ви знаєте, де найкрасивіший захід сонця? Тільки ввечері на палубі з друзями. Я вам скажу, що навіть у штормах є своя романтика, точніше адреналін.
- Де зустріли війну?
- Я з рейсу прийшов 16 січня, тому застав початок війни вдома. Ажіотаж у магазинах, на заправку не дістатися. Такий хаос! Спочатку ми з сім'єю поїхали в село до родичів, але наближалися травневі свята, ситуація нагніталася, і я зміг умовити родину поїхати до Німеччини. Це було важко, але я дуже переживав за дружину і дітей. До сьогоднішнього дня вони там.
- Як ви доєдналися до лав ЗСУ?
- З перших днів я дзвонив і хотів записатися до тероборони, але мене не взяли. Просто сказали залишити номер і в разі чого мене наберуть. І тут у травні їде сім'я, і мені приходить повістка. Я не боявся, адже я від початку хотів піти добровольцем і тим паче хто, як не ми, захистить країну? Мені пообіцяли місце в Нацгвардії, але там щось не вийшло і мене відправили в піхоту.
- Чи були у вас бойові виїзди?
- Я був кулеметником. Виїжджали на Херсон, ще коли він був окупований. Це липень десь був. Ми працювали за наводками. А вони нас у відповідь добре крили, причому всім, що в них було. Коли тільки приїхали, в окопах спали, і з незвички, коли танчик стріляв, ми підіймалися і ховалися, а на 2-3 ніч зрозуміли, що користі немає від цього. Усі звикли, тому спали далі. Мене вже три рази переводили з того часу. Конкретно зараз працюю на Донецькому напрямку. Думаю тільки про одне: як би добре зараз було б у рейсі.
- Розкажіть про відносини з ПРМТУ?
- З ПРМТУ я з 2015 року. З тих часів, коли тільки почав ходити в рейси. У мирний час ми з Профспілкою в кіно ходили, в аквапарк, на День моряка мене запрошували. А коли почалася війна і мене забрали, то Профспілка допомогла мені матеріально. Ви ж знаєте, як у нас в армії: все дають, але по факту все потрібно купити за власні кошти. Дякую вам величезне, адже від цього залежала моя безпека. Допомогли й моїй родині, яка зараз у Німеччині. У рамках проєкту з німецькою профспілкою ver.di їм надали бокс із предметами першої необхідності. Дякую за це подвійне!
- Чим будете займатися, коли настане Перемога?
- Перші 6-7 місяців я хочу провести з сім'єю вдома. Дуже скучив за ними. Хочеться спокою. А ось потім уже піду в рейс.
