24 лютого 2022 року — змінилося життя кожного українця. У цей день для нашої неньки України почався новий відлік часу боротьби — за життя, за свободу, за волю.
З початком повномасштабного вторгнення росії робота Профспілки робітників морського транспорту України набула нового сенсу — наближувати країну до Перемоги. У новій реальності профспілкова родина не залишила своїх спілчан, чиє життя розділилося на «до» та «після». Ми завжди були й будемо поруч з моряками, з портовиками, з усіма працівниками морського транспорту, з їхніми родинами. Багато моряків, отримавши перше повідомлення про вибухи на теренах нашої країни, списалися з рейсу та приєдналися до лав ЗСУ, щоб стати на варту мирного дня і ночі, неба і землі. Землі, що не прийняла ворога, не скорилася перед ним і не перестала чинити опір.
Цей лютий навіки закарбувався на сторінках історії української нації, навічно залишиться слідами замінованих полів, невичерпно довго перебуватиме в уламках ракет із слідами крові. Ніхто не міг уявити, що колись наш звичний ранок, наші плани, наше життя можуть зруйнувати, знищити, забрати.
Однак кожен і кожна точно знали, що у нас немає вибору здатися. Немає вибору бездіяльно дивитися як катують нашу країну; як вмиваються сльозами ті, хто втратили усе; як наші діти постійно ходять в підвали та укриття. Але у нас є вибір бути сильними, бути мужніми, бути стійкими. Бути тими, хто наново зможе підняти синьо-жовтий стяг, хто відбудує усе втрачене, хто ніколи не забуде усі кровопролиття, усі безсонні ночі, усі тремтіння від вибухів, усі задимленні верхівки будинків, усі дитячі, але такі дорослі погляди.
Ми, українці, завжди будемо пам'ятати тих, хто поліг за нашу країну. Ми, борці за незалежність, завжди продовжуватимемо шлях наших воїнів — карбувати українську ідентичність для тих, хто ще спить в колисці. Для тих, хто ще перебуває у руках окупанта і чекає на Україну.
Слава Україні! Героям слава!