Не всі супергерої носять плащі. Частина 2

«Фізичну біль можна перетерпіти, головне, щоб не був зламаний дух»

Воля. Цінність цього слова починаєш розуміти тільки тоді, коли її прагнуть відібрати, але стійкість українського духа не зламати ніколи. Це перевірено століттями. І зараз сотні тисяч українців продовжують доводити це ще раз на передовій. А з іншої сторони є й ті, хто знає, як це, коли волю відбирають під дулом автомата. Десятки українських військових потрапили у полон до російських окупантів. Щодня вони відстоюють права українців у повній темряві та за закритими дверима. Лише з однією надією – що у найближчий час повернуться додому. Чи можна це назвати грою наввипередки зі смертю? Так. І наш моряк, як ніхто, про це знає.


- Чому обрали професію, пов'язану з морем?

- Швидше за все це сталося через мої родинні зв'язки: мій батько, мій дід – всі були моряками. Я народився в місті, яке асоціюється з морем, тому це й стало моїм покликанням. 8 років я ходив у море. Останній контракт зробив на посаді другого помічника капітана. Потім знайшов для себе нішу, теж пов'язану з морем, яка для мене стала більш привабливою, і на березі - у службі річкового та морського транспорту України.


- Яким для вас було 24 лютого? Де застала війна?

- Несподіваним. Не вірив у це, ніколи не думав, що так станеться. Прокинувся від дзвінка сестри з проханням забрати її дитину, тобто мою племінницю в Одесу. Ось від неї і дізнався, що почалася війна. А далі бачив, що і всі: метушню, паніку, страх. А сам відчував, що маю лише одне бажання: бажання захищати свою сім'ю, свій будинок. Я одразу прийняв таке рішення. Ось 24 числа все трапилося, у той же день я зібрав усю сім'ю в одному місці і 25 вранці був у військкоматі, попросив, щоб мене забрали на фронт. Я пішов добровольцем, без повістки.


- Яка для вас була головна мотивація?

- Захистити сім'ю та країну. Мені здається, що кожен чоловік, якщо він чоловік, насамперед захищатиме. Не важливо, хто прийшов у твій дім, але, якщо він прийшов з поганими намірами або прийшов як ворог, ти маєш захищати свою країну та сім'ю.


- Який напрям ви захищали?

- У херсонському напрямку працював, виконував бойові завдання. Так сталося, що в момент контрнаступу ми опинилися в оточенні і, коли почали відходити, я залишився з пораненими, після цього потрапив у полон.


- Розкажіть вашу історію

- Із середини березня до середини листопада. 8 місяців. Хочу сказати так: фізичний біль можна перетерпіти, головне, щоб не був зламаний дух. Все інше – це дурниці. Біль просто треба терпіти. І якщо ти туди йшов добровільно, знав, що на тебе може чекати. Але, щиро кажучи, надалі для мене це було жахливим «сюрпризом». Такого я не бачив, не відчував у своєму житті. У повній ізоляції я спочатку був на окупованій території, буквально тиждень. А потім я вже пішов етапом по росії.


- Як ваша родина переживала цей складний період?

- Тривожно, дуже хвилювалися. Що повертаюся додому, вони довідалися так, як це треба було дізнатися. Там є своя процедура, але вони не знали точної дати. Це не контракт у рейсі.


- Які плани далі?

- Нині я на реабілітації, відновлюю здоров'я. А потім я збираюся назад до армії – служити. Адже війна не закінчилася. Негативу я не відчуваю, конкретної ненависті до певного народу немає, є тільки обов'язок. До нас, до реабілітаційного центру, приїхало командування Військово-морських сил України. Вони дізналися, що я ходив колись у море, і розповіли, що є Профспілка робітників морського транспорту України та Благодійни фонд "МОРТРАНС". Після першої розмови співробітники ПРМТУ та МОРТРАНС одразу запропонували допомогу. Взагалі, навіть без прохань, без нічого. Тобто це був вияв самих людей. Це дуже приємно. І тут сенс навіть не у матеріальності, а в тому, що люди самі були ініціаторами цієї допомоги. Ось це для мене найголовніше. Я вважаю, що єдиний шлях порятунку - тільки з Богом. Всім бажаю, щоб йшли з Богом, і не важливо, який шлях чекає попереду. Війна ж для кожного різна: одна з автоматом, інша в операційній, хтось тримає волонтерський фронт, а хтось інформаційний. Головне, щоб кожен працював на своєму місці і обов'язково з Богом.


Задля безпеки нашого героя ми не розкриваємо ім'я, прізвище та особисті дані.

Більше новин з тегом #Моряки

Криміналізація моряків: міжнародна проблема

Дізнайтеся більше про те, як Міжнародна федерація транспортників (ITF) бореться з несправедливим ставленням до моряків після інцидентів і підозр у злочинах на морі

Аналітика даних Інспекторату ITF у дії

Стаття-коментар Сета Пайєра, Керівника відділу даних та досліджень Міжнародної федерації транспортників

ПРМТУ звернулася до МЗС України за роз'ясненнями

Після оголошення МЗС України тимчасовогопризупинення з 23.04.2024 року вчинення консульських дій у закордонних дипломатичних установах за заявами громадян України чоловічої статі від 18 до 60 років (окрім дій, пов’язаних зоформленням посвідчень особи на повернення в Україну), ПРМТУ отримала численні запити від моряків, громадян України, які знаходяться за кордоном.

Солідарність без кордонів: європейські профспілки підтримують Україну

Цього тижня ПРМТУ взяла участь у Профспілковому саміті на підтримку України, організованому Європейською конфедерацією профспілок (ETUC). Він пройшов 22-23 квітня у м. Люблін (Польща) та об'єднав близько 120 представників різних профспілок Європи.

Дякуємо за звернення!