Циклічність історії нам доводить: після занепаду настає період розвитку та розквіту. Втім, історію кожної держави власноруч пишуть її люди.
Матрос, член ПРМТУ Ігор Буяров - один із них. 4 роки свого життя Ігор провів серед хвиль океану та безкраїх просторів морів, працюючи матросом. Професія приваблювала не романтикою та мандрівками, а фінансовою стабільністю. Втім, один день змінив все. 24.02.22 став початком нового етапу життя Ігоря, етапу, який назавжди переплітається з долею України, адже тепер Ігор Буяров не матрос, а оператор-планшетист сил протиповітряної оборони.
- Як розпочалося ваше 24 лютого?
Ми не прокинулися від вибухів чи дзвінків родичів. Просто ми жили не в Одесі і 24 лютого для нашої родини почалося абсолютно повсякденно. Рано-вранці я вийшов у магазин за булочками, а там така черга просто кілометрова, порахувати людей взагалі нереально. Я ніколи такого раніше не бачив і тоді зрозумів, що напевно щось трапилося, адже тоді ходили чутки про початок війни. Після приходу додому з дружиною почали моніторити телеграм-канали, читати інформацію. Потім був дзвінок брата, він у Португалії зараз живе, який терміново говорив приїжджати до нього. І тоді ми зрозуміли, що в країні ситуація важка.
- Як швидко прийняли рішення вивезти родину за кордон?
Нам пощастило, що за кордоном у нас є родичі, все ж таки їхати до рідних набагато простіше морально, але тут виникла інша проблема - моя мама. Дружина без роздумів погодилася на якийсь час поїхати, адже треба було забезпечити безпеку дочки, а ось моя мама ні в яку не хотіла залишати власний будинок. Вмовити її вдалося під одним приводом, що я поїду теж. Ось ми під'їжджаємо до кордону, я зупиняю машину і говорю: «Далі ви самі, я повертаюся назад».
- Як ви приєдналися до лав ЗСУ?
Коли повернувся додому, то активно почав шукати роботу на березі, бо родину, дитину потрібно забезпечувати. Декілька тижнів активних пошуків і я знайшов гарний варіант, але був один нюанс: потрібна була довідка від військкомату. Ось там мені і вручили повістку. Ховатися, тікати я не збирався. Якщо я потрібен країні, то зроблю усе, щоб Перемога настала скоріше. Перший день на службі був незабутнім. Мене та ще одного хлопця забрали та везли весь день якимись чигирями до нашої нової «домівки». Вже в процесі, почав освоювати роботу оператора-планшетиста.
- Як часто ви приїжджаєте додому?
Додому я приїжджаю рідко. Відпускають додому реально декілька днів на місяць. І це в кращому разі, якщо пощастить. Тож для мене моя донька щоразу, як нова дитина. Їй лише три роки. Спершу я в рейсах постійно був. Ось повернувся додому, почалася війна, і вони поїхали на 5 місяців. Коли дружина з донькою повернулася, мене забрали на службу. Тому ні дружину, ні дочку я до ладу не бачу, але саме вони мій головний мотиватор.
- Як підтримуєте бойовий дух?
Наш Президент насамперед за народ, а воюємо ми з бункерним дідом, якому начхати на всіх. Ми сидимо з солдатами і постійно слухаємо пана Зеленського, адже поки Президент з нами і за нас - ми готові йти до кінця і до Перемоги. А коли ми побачили, що Володимир Зеленський приїхав до Бахмута, до наших хлопців, де в той момент, бомбили нереально, ми зрозуміли - це головний показник поразки путіна! Ми точно переможемо війну, а потім щороку святкуватимемо нашу Перемогу!
