Через майже повне закриття Ормузької протоки тисячі суден застрягли в Перській затоці, а захист екіпажів виявився недостатнім.
Для Ануджа, індійського моряка, який працює на офшорному судні, що застрягло в порту Перської затоки, перші дні війни США та Ізраїлю проти Ірану були сповнені «дуже страшних» іранських ударів по суднах поблизу.
«Ми застрягли, а над нами летіли ракети і всюди лунали вибухи», – розповів Анудж, попросивши називати його вигаданим ім'ям.
Навіть після того, як повітряні удари поблизу стихли, випробування Ануджа тривали. Як і багато хто з 20 000 моряків, які, за оцінками Міжнародної морської організації, застрягли в Перській затоці, він залишався у пастці на борту свого судна з обмеженим зв'язком. Деякі з моряків, можливо, були змушені економити їжу та воду.
Багато екіпажів вже кілька місяців перебувають на борту своїх суден і хочуть повернутися додому, але стикаються з тим, що їхні роботодавці не можуть або не хочуть їх репатріювати.
Інші побоюються, що на них чинитимуть тиск, змушуючи ризикнути пройти через Ормузьку протоку, стратегічний маршрут із Перської затоки, який Іран закрив для майже всього судноплавства після нападу США та Ізраїлю минулого місяця.
З початку війни Іран завдав ударів щонайменше по 22 цивільних суднах у Перській затоці. Ці атаки призвели до загибелі щонайменше восьми моряків. Ще кілька людей вважаються зниклими безвісти.
«Моряки є легкою мішенню. Вони є мирними громадянами і перебувають там лише для виконання своєї роботи, — сказав Бен Бейлі, програмний директор християнської благодійної організації The Mission to Seafarers, яка діє в Перській затоці. — Міжнародна спільнота має знайти спосіб вивезти їх звідти та повернути в безпеку до їхніх родин та громад».
Стівен Коттон, Генеральний секретар Міжнародної федерації транспортників, зазначив, що екіпажам часто бракує чим зайнятися, тож у них залишається багато часу на роздуми про «різні гіпотетичні сценарії», а «ракетні удари [та] дрони поблизу суден ще більше посилюють їхнє відчуття страху».
«Рівень стресу постійно зростає», — сказав Коттон.
Більшість моряків походять з Індії, Філіппін, Пакистану, росії та України. Один український моряк, який попросив не називати його імені, сказав, що коли його судно було уражене, колеги з інших країн були більш «збентежені» вибухами.
«Для нас це вже трохи старий сюжет, бо для нас це сталося вперше чотири роки тому, коли українські судна застрягли в українських портах», — сказав Олег Григорюк, Голова Профспілки робітників морського транспорту України.
Моряки повинні користуватися особливим захистом у зонах бойових дій, але забезпечити дотримання цих норм складно. Незабаром після початку війни ITF та судноплавні компанії узгодили, що моряки, які працюють у Перській затоці та в районі Ормузької протоки, отримуватимуть надбавку, рівну їхній базовій заробітній платі.
Вони також домовилися, що моряки мають «право відмовитися від рейсу» та право на репатріацію за рахунок роботодавця.
Однак Манодж Ядав, генеральний секретар профспілки моряків Індії Forward, яка надавала консультації Ануджу та його колегам по екіпажу, зазначив, що ця угода поширюється «не більше ніж на 30–40 відсотків» суден у Перській затоці.
Ядав також додав, що структура оплати праці багатьох моряків була такою, що базова заробітна плата становила лише «незначну частину» загальної винагороди.
Капітан судна, екіпаж якого застряг у Перській затоці, зазначив, що базова заробітна плата деяких моряків може становити всього 10 доларів на день. «Це дуже хитрий трюк, до якого вдаються деякі компанії», — сказав капітан. ITF заявила, що згідно з її угодами, найнижча базова заробітна плата моряка становить близько 18 доларів на день.
Власники, які бажають репатріювати екіпаж, також повинні спочатку знайти їм заміну, щоб уникнути порушення правил щодо мінімальної чисельності екіпажу на борту суден.
Анудж сказав, що для того, щоб зійти на берег в Іраку, йому потрібен був підтверджувальний лист від власника його судна, але власник не платив екіпажу вже кілька місяців ще до початку війни і не відповідав на повідомлення.
Деякі компанії наводять як причини неможливості негайної репатріації моряків часті закриття міжнародного повітряного простору, труднощі з оформленням проїзних документів та проблеми із забезпеченням транспорту для висадки моряків на берег.
С.В. Анчан, виконавчий директор американської компанії Safesea Group, судно якої (Safesea Vishnu) було знищене внаслідок іранського удару 11 березня (в результаті якого загинув один член екіпажу), зазначив, що «було складно організувати [репатріацію екіпажу] автотранспортом до Кувейту, а потім до Саудівської Аравії, звідки вони вилетіли до різних пунктів призначення в Індії».
Значне підвищення фрахтових ставок для нафтових танкерів, призвело до того, що деякі власники чинять «значний тиск» на екіпажі, щоб ті пройшли через протоку, сказав капітан, судно якого застрягло в Перській затоці.
Іран нещодавно оголосив, що дозволить «неворожим» суднам пройти через протоку, але не суднам США, Ізраїлю чи будь-яких інших «учасників агресії» проти нього. Деякі судна також намагалися спокійно пройти транзитом, не маючи начебто дозволу. Але загальний трафік через протоку впав до мінімуму.
Бейлі з The Mission to Seafarers згадав «принаймні два випадки», коли екіпажі зв’язувалися з благодійною організацією зь проханням вплинути на судновласників, щоб ті не змушували їх проходити через протоку. Однак вже за день екіпажі повідомляли, що вони все-таки вирушають у рейс.
У повідомленні електронною поштою, надісланому іншій благодійній організації, з яким ознайомилося видання FT, один із моряків зазначив, що власник їхнього судна «змушує продовжувати вантажні операції» в Перській затоці та відмовляє екіпажу у праві на репатріацію, незважаючи на їхні побоювання щодо безпеки.
Більшість суден у цьому районі мають достатні запаси їжі та води, але занепокоєння щодо провізії поступово зростає, зазначив Куба Шиманський, Генеральний секретар Міжнародної асоціації менеджерів суден.
«Ми вважаємо, що це стане серйозною проблемою, якщо [війна] триватиме», — сказав він.
ІМО, яка встановлює глобальні стандарти для морських операцій, веде переговори щодо створення гуманітарного коридору, який дозволив би безпечно евакуювати з регіону судна, що зазнають нестачі необхідних запасів.
Філіп Белчер, Директор з морських питань Intertanko, зазначив, що існують «реальні побоювання щодо безпеки судноплавства», навіть якщо такий коридор вдасться створити. «Неможливо, щоб 300 суден одночасно заходили і виходили з порту», — сказав він.
