Знайома багатьом ситуація: керівництво викликає працівників і безапеляційно заявляє: «Пишіть заяви на відпустку за власний рахунок. Інакше звільнимо, бо грошей платити вам все одно немає ».

Ми масово стикалися з цією схемою під час ковідного карантину, згодом ця ж хвиля накрила ринок праці в перші, найважчі місяці повномасштабного вторгнення. Здавалося б, коли на підприємстві виникають раптові фінансові труднощі або настають кризові часи, бізнес мав би діяти в межах закону. Але замість цього деякі роботодавці обирають шлях найменшого спротиву – перекласти власні проблеми на гаманці підлеглих.

Погоджуватися на такі «пропозиції» – означає добровільно подарувати компанії свою зарплату, страховий стаж і соціальні гарантії. Тож що робити в такій ситуації та як грамотно (і без зайвих нервів) протистояти цьому адміністративному тиску?

Перше і головне правило, яке потрібно запам'ятати: відпустка без збереження заробітної плати – це виключно право працівника, а не інструмент примусу для роботодавця.

Відповідно до статті 84 КЗпП та статей 25-26 Закону України «Про відпустки», така відпустка надається виключно за бажанням (на прохання) самої людини. Тобто ініціатива завжди має виходити від найманого працівника, а роботодавець не має жодного законного механізму примусово випровадити персонал «відпочивати» без грошей. І так, навіть воєнний стан, який розширює можливості для надання таких відпусток (наприклад, знімає обмеження у 15 чи 30 днів), не скасовує головної вимоги – особистої згоди та добровільної заяви.

Примусове відправлення працівників «за свій рахунок» є грубим порушенням трудового законодавства, за яке роботодавець несе адміністративну, а в деяких випадках – і кримінальну відповідальність.

Чому керівництво вдається до тиску?

Відповідь банальна: економія коштів та перекладання бізнес-ризиків на плечі найманих працівників.

Якщо компанія не може забезпечити працівника роботою, згідно із законом, вона зобов’язана належним чином оформити простій. Згідно зі статтею 113 КЗпП, час простою не з вини працівника має оплачуватися з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Змушуючи підлеглих писати заяву на неоплачувану відпустку, роботодавець просто маскує цей простій, ховаючись від законних виплат.

Як діяти?

Якщо ви опинилися під прицілом керівництва, яке вимагає заяву, дійте виважено і за таким алгоритмом:

1. Не панікуйте і нічого не підписуйте.

Головна зброя недобросовісного керівника – це раптовість і психологічний тиск. Ви маєте повне право сказати: «Мені потрібен час подумати» або «Я маю проконсультуватися зі своєю профспілкою». Ніколи не пишіть заяву під диктовку тут і зараз. Адже будь яка написана заява нівелює подальший захист.

2. Не панікуйте і нічого не підписуйте.

Розмова перетворюється з порожніх балачок на складні перемовини, коли лунають конкретні норми права. Варто нагадати, що примус до неоплачуваної відпустки класифікується як «інші порушення вимог законодавства про працю» та, відповідно до ст. 265 КЗпП, за нього передбачено штраф у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (за кожного працівника, щодо якого доведено примус).

Крім того, у разі якщо працівника не просто просили, а шантажували, погрожували, не пускали на робоче місце або якщо це стосувалося вразливих категорій (вагітних, одиноких матерів/батьків, неповнолітніх) стаття 172 Кримінального кодексу України передбачає штрафи від 2000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(від 31 тис.до 85 тис. грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або виправними роботами, або пробаційним наглядом.

3. Переведіть спілкування у письмову площину.

Усні погрози («ми не будемо платити зарплату», «скоротимо тебе або звільнимо», «створимо нестерпні умови») важко довести. Попросіть надати вам письмовий наказ або розпорядження, на підставі якого вас відсторонюють від роботи чи відправляють у відпустку. Зазвичай на цьому етапі тиск різко зменшується, адже жоден керівник не захоче залишати документальні докази своєї діяльності поза законом.

4. Подайте зустрічну заяву.

Якщо вас не допускають до робочого місця, напишіть заяву на ім'я керівника приблизно такого змісту: «Я (ПІБ, посада) заявляю, що не маю наміру брати відпустку без збереження заробітної плати. Я перебуваю на робочому місці (або готовий/а приступити до роботи) і готовий/а виконувати свої посадові обов'язки. У разі неможливості забезпечити мене роботою, прошу оформити простій відповідно до ст. 113 КЗпП України». Заяву подайте через канцелярію з відміткою про отримання на вашій копії, або надішліть цінним листом з описом вкладення.

5. Фіксуйте докази.

Збирайте будь-які підтвердження тиску: електронні листи, повідомлення в месенджерах, спілкування в робочих чатах. Якщо є можливість, залучіть свідків серед колег, які опинилися в такій самій ситуації. Гуртом протистояти завжди легше.

6. Не залишайтесь сам на сам із проблемою.

Найгірше, що можна зробити в такій ситуації – це намагатися самотужки воювати з системою.Якщо на вас тиснуть, негайно звертайтеся до своєї профспілки.

Профспілка має реальні важелі впливу: від офіційних перемовин з керівництвом та складання актів про порушення умов колективного договору до залучення інспекторів Державної служби з питань праці (Держпраці) та представництва ваших інтересів у суді.

Пам'ятайте: ваша праця має ціну, а ваші права захищені законом. Згода на незаконні вимоги керівництва лише породжує подальшу безкарність. Будьте солідарними, звертайтеся по фахову допомогу до профспілки та не бійтеся відстоювати те, що належить вам по праву.