Сірого похмурого понеділкового ранку патрульний катер Військово-Морських сил України розтинає неспокійні води біля Одеси, залишаючи за собою смугу пінистого сліду.
На кормі моряк у бронежилеті уважно вдивляється в горизонт крізь бінокль. Він шукає не ворожі військові кораблі.
Його ціль – безпілотники.
На початку повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Чорноморський флот рф, здавалося, майже повністю контролював українське узбережжя. Ситуація змінилася вже за два місяці, коли українські протикорабельні ракети потопили флагман російського флоту – крейсер «Москва» – на південь від Одеси.
Відтоді Київ суттєво посилив свій арсенал берегових ракет і дедалі більш технологічних морських безпілотників. Це змусило російський флот поступово, але неухильно відступати.
Повторні українські удари по кораблях, сухих доках, системах протиповітряної оборони та логістичних об'єктах в окупованому Криму змусили значну частину Чорноморського флоту залишити Севастополь і переміститися до Новоросійська на північно-східному узбережжі Чорного моря.
Втім, навіть там російські кораблі вже не можуть почуватися у повній безпеці.
Відтіснивши російські військові кораблі далі від Одеси та західної частини Чорного моря, Україна змогла послабити морську блокаду, яка раніше загрожувала фактично зупинити український експорт.
Хоча Київ і не здобув панування на морі в традиційному військовому розумінні, йому вдалося позбавити росію можливості повністю перекрити морські торговельні шляхи – надзвичайне досягнення для держави, яка фактично не має власного військового флоту.
Проте, хоча російські кораблі були відтиснуті, безпілотники нікуди не зникли.
Нова загроза є меншою за розмірами, значно складнішою для виявлення і дедалі частіше спрямована в саме серце української економіки воєнного часу.
російські безпілотники тепер щодня атакують торговельні судна, портових працівників та інфраструктуру, яка забезпечує безперервний експорт України.
«Наше головне завдання – гарантувати безпеку торговельних суден, щоб вони могли й надалі працювати, а Україна – отримувати доходи від експорту. І, звичайно, ми захищаємо наших громадян із моря, перехоплюючи безпілотники ще до того, як вони досягнуть узбережжя», – розповідає Микола, керманич патрульного катера та колишній моряк торговельного флоту.
Катер оснащений кількома кулеметами, зокрема Browning, встановленим на носовій турелі та керованим із кабіни.
Це озброєння регулярно доводиться застосовувати.
На своєму телефоні один із моряків показав відео російського морського безпілотника, який безпорадно дрейфував на поверхні води. «Ми його перехопили», – з гордістю сказав він.
Робота, яку виконують Микола та його побратими, стає дедалі важливішою, адже росія посилює удари по українських чорноморських портах, прагнучи зірвати роботу морського коридору, який Київ створив після того, як Москва у 2023 році вийшла з підтриманої ООН «зернової угоди».
Морські шляхи Чорного моря стали справжньою артерією української економіки в умовах війни. Після того як росія у 2022 році захопила Маріуполь, а робота Миколаївського морського порту майже припинилася, портовий комплекс Великої Одеси – порти Одеси, Чорноморська та Південного – став головними морськими воротами України.
Саме через ці три порти проходить майже весь український експорт залізної руди та понад 90% аграрної продукції.
Саме тому вони стали очевидною ціллю для російських атак.
За словами українських посадовців, від початку повномасштабного вторгнення росії сотні портових об'єктів і цивільних суден були пошкоджені або знищені.
Останніми місяцями інтенсивність атак значно зросла.
Українські чиновники та працівники портів переконані, що мета москви очевидна: якщо росія більше не може повністю заблокувати українське узбережжя за допомогою військового флоту, вона намагається зробити морські перевезення настільки небезпечними й дорогими, щоб функціонування морського коридору стало економічно невигідним.
Ця стратегія вже дає результати.
Українські урядовці та трейдери зернового ринку попереджають, що російські атаки дронами й ракетами на порти, судна, залізничну інфраструктуру та енергосистему можуть скоротити щомісячний експорт зерна через порти Одеського регіону майже на третину.
Ці атаки створюють загрозу і для світової продовольчої безпеки, адже Україна залишається одним із найбільших експортерів зерна у світі. Будь-які тривалі перебої в роботі чорноморського маршруту можуть негативно позначитися на країнах-імпортерах в Африці, на Близькому Сході та в Азії, а також ще більше знизити доходи українських аграріїв, які й без того працюють у надзвичайно складних умовах війни.
росія заперечує, що завдає ударів по цивільних об'єктах, однак для тих, хто працює на узбережжі, характер цих атак свідчить про протилежне.
У червні російські безпілотники атакували два суховантажні судна, що йшли українським морським коридором під прапорами Барбадосу та Панами. За кілька днів, за інформацією української влади, дрони вразили ще два судна у Чорному морі. На борту судна під прапором Панами загинув один член екіпажу, ще кілька моряків отримали поранення.
Інші цивільні судна під іноземними прапорами також неодноразово ставали жертвами цієї кампанії. Наприкінці 2025 року внаслідок атак на Чорноморськ та Одесу були пошкоджені судна турецьких судновласників. Згодом ударів зазнали ще два панамські судна, які прямували до українських портів для завантаження зерна.
Для України сьогодні головне питання полягає в тому, чи вдасться переконати екіпажі цивільних суден і надалі заходити до українських портів, а також чи погодяться страхові компанії покривати дедалі більші ризики судноплавства.
Одними з перших, хто відчуває цей дедалі більший тиск, є працівники Одеського морського порту.
«Люди буквально працюють на передовій», – говорить Олег Григорюк, Голова Профспілки робітників морського транспорту України, яка представляє інтереси моряків, докерів і працівників портів.
У контейнерному терміналі HHLA в Одесі повітряні тривоги регулярно зупиняють роботу.
27 травня докер і профспілковий представник терміналу Олександр Шутурмінський розповів, що лише того дня через повітряні тривоги працівники вже втратили три години робочого часу.
За його словами, окремі зміни проводять в укриттях до восьми годин.
Найбільш уразливими залишаються машиністи портових кранів. Їхні кабіни розташовані високо над територією порту, відкриті для огляду з повітря, а швидко евакуюватися звідти практично неможливо.
«Ракета, випущена з Криму, може долетіти до порту за 30 секунд або максимум за півтори хвилини. А щоб спуститися з крана, потрібно від двох з половиною до трьох хвилин», – каже Олександр Шутурмінський.
Сьогодні кранівники працюють у касках і бронежилетах навіть у літню спеку, коли температура всередині кабін нерідко перевищує 38°C.
Від початку ударів по портовій інфраструктурі термінал втратив трьох працівників, ще восьмеро отримали поранення.
«Якщо хтось думає, що людям не страшно приходити на роботу – це неправда. Щодня мої хлопці йдуть на зміну так, ніби вона може стати для них останньою», – говорить Шутурмінський.
Небезпека не зникає навіть після завершення повітряної атаки.
На екрані GPS патрульного катера значками у вигляді черепів позначені місця, де можуть дрейфувати морські міни. Микола пояснює, що екіпаж допомагає виявляти такі міни, аби згодом їх могли знешкодити саперні підрозділи.
«Наше завдання – виявити їх», – каже він.
російська кампанія має й непрямі наслідки для роботи портів.
Удари по енергетичній інфраструктурі призводять до регулярних відключень електроенергії. Частина обладнання тепер працює від дорогих генераторів, паливо для яких складно забезпечити. Інші механізми простоюють місяцями, поки необхідні запчастини замовляють і доставляють з-за кордону.
«Замовляєш комплектуючі за кордоном, кілька місяців чекаєш на їхню доставку, а потім сподіваєшся, що їх знову не знищить черговий удар», – говорить Олег Григорюк.
Попри постійні атаки, українські порти продовжують працювати. За даними української влади, відколи у вересні 2023 року Україна запустила власний морський коридор, ним уже перевезено понад 200 мільйонів тонн вантажів.
Лише цього року через українські порти пройшли десятки мільйонів тонн продукції.
Морський коридор став одним із найважливіших військових та економічних досягнень України. Саме він дозволив країні й надалі експортувати зерно, залізну руду та інші товари, незважаючи на війну, яка свого часу поставила під загрозу сам доступ України до моря. Втім, це відновлення залишається вкрай крихким.
«Після кожного покращення безпекової ситуації частина судновласників повертається. Але потім стається чергова атака – і все знову опиняється під питанням», – говорить Олег Григорюк.
Навіть якщо порти витримають постійні обстріли, галузь стикається ще з однією серйозною проблемою – поступовою втратою кваліфікованих кадрів.
Ще до початку повномасштабної війни українські порти відчували нестачу молодих спеціалістів. Після 2022 року багато досвідчених працівників виїхали працювати до Німеччини, Польщі та інших європейських країн. Інші були мобілізовані до лав Збройних сил України.
Ті ж, хто залишився, працюють в умовах, які важко уявити для цивільних портових працівників будь-де у світі, – і продовжують виконувати свою роботу.
«Найбільшим викликом після війни, ймовірно, стане повернення людей до роботи», – вважає Олег Григорюк.
Наразі ж робота триває в Одесі, Чорноморську та Південному.
Лунають сирени. Зникає електропостачання. Над морем може з'явитися безпілотник, а з Криму – прилетіти ракета, залишивши лише лічені секунди, щоб дістатися укриття.
І все ж портові крани продовжують працювати, вантажі – перевантажуватися, а судна – виходити в море.
Поки українські порти залишаються відкритими, країна зберігає свій життєво важливий зв'язок зі світом та джерело доходів, яке росії так і не вдалося перекрити.
