Олег Григорюк - видатний діяч у глобальному руху захисту прав морських робітників, Голова Профспілки робітників морського транспорту України.
Передмова
Я маю честь взяти інтерв'ю у Олега Григорюка, видатного діяча у глобальному руху захисту прав морських робітників та голови Профспілки робітників морського транспорту України. Маючи більш ніж 16-річний досвід відстоювання прав і добробуту моряків, пан Григорюк є непохитним лідером, який долає складнощі у виконанні своїх обов'язків як у мирний час, так і під час глобальної кризи.
Пан Григорюк перебуває на передовій боротьби з безпрецедентними викликами, з якими стикаються українські моряки в умовах триваючого конфлікту. Його лідерство є підтвердженням стійкості, зміцнення солідарності між міжнародними організаціями, а також висвітлення мужності та боротьби його спільноти. Діяльність пана Григорюка виходить за межі національних кордонів, відображаючи його відданість справі у якості обраного члена Комітету справедливої практики Міжнародної федерації транспортників (ITF) та Амбасадора доброї волі Міжнародної морської організації (IMO) в Україні.
Для нас велика честь поділитися думками лідера, який демонструє непохитну відданість морській спільноті навіть у найскладніших обставинах.
Джордан Тейлор: Щиро дякую, що знайшли час для цього інтерв'ю.
Олег Григорюк: Завжди радий.
Джордан Тейлор: Коли ви були дитиною, що спонукало вас вирушити в море?
Олег Григорюк: Я народився в Одесі, морській столиці України. В Одесі багато сімей мають так звані “морські династії” - коли професія передається від батька до сина. Це і моя історія. Мій дід був старшим механіком, мій батько був старшим механіком, а я, і мій брат - старші помічники капітана. Тож, у певному сенсі, вибір цієї професії був природним - можна сказати, майже неминучим.
Джордан Тейлор: Ваш дідусь був на Другій світовій війні?
Олег Григорюк: Він був молодий, але допомагав Радянському Союзу протистояти фашизму. І зараз це так смішно, що ми воюємо проти тих, з ким колись стояли пліч-о-пліч. Тепер ми воюємо віч-на-віч. Це божевілля. Пізніше мій батько пішов у рейс. Я народився і виріс з розумінням того, як це мати батька-моряка, не бачити його тривалий час, а потім відчувати себе таким щасливим, коли він повертається. Тому для мене вибір професії був майже автоматичним. Але врешті-решт я полюбив це. Перевозити вантажі, подорожувати світом і заробляти чесні гроші - що в цьому поганого, правда?
Джордан Тейлор: Вас, напевно, запитували про це мільйон разів, але чому ви не стали механіком?
Олег Григорюк: Наші батьки відмовили нас від цього. Вони були тими, хто казав: «Ні, йди в менеджмент». Мій батько казав: «Не опускайся до підвалу». Він вважав, що краще бути нагорі, керувати командою. Він думав, що це набагато кращий шлях. Врешті-решт я став старшим помічником, як і мій брат.
Джордан Тейлор: Отже, ви вступили до Одеської національної морської академії, так?
Олег Григорюк: Так, правильно. Зараз вона називається Національний Університет “Одеська морська академія”. Коли я там навчався, вона називалася Одеська національна морська академія. Він кілька разів змінював статус, але зараз він має найвищий статус для вищого навчального закладу - Національний університет.
Джордан Тейлор: Чи означає це, що тепер у них є неліцензовані спеціальності, чи вони все ще призначені лише для моряків?
Олег Григорюк: Виключно для моряків - штурмани, механіки, електрики, спеціалісти з автоматизації. Але вони намагаються розвиватися далі. Незважаючи на складні часи, вони працюють над освоєнням нових спеціалізацій, таких як керування дронами та автономне судноплавство. Вони прагнуть залишатися на передовій.
Джордан Тейлор: Як конфлікт вплинув на Академію? Чи було перервано навчання протягом останніх 10 років?
Олег Григорюк: Протягом останніх 10 років - ні. З 2014 року, наскільки я пам'ятаю, коли Крим був окупований, Інститут Військово-морських сил переїхав з Криму до Одеси. Вони увійшли до складу нашого національного університету і тепер мають власну кафедру. Вони продовжують там працювати. Тож, хоча не було великих руйнувань, як ви розумієте, були значні виклики.
Джордан Тейлор: Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід навчання в морській академії?
Олег Григорюк: Я вступив у 2000 році. На той час вона була надзвичайно популярною, і вступити до неї було дуже складно - близько 10 претендентів на одне місце. Тоді це був дуже престижний навчальний заклад, і вступити туди було справжнім викликом для мене як для дитини. Спеціалізація була високотехнічною, вимагала знання математики, фізики, хімії та англійської мови. Деякі з цих предметів були частиною вступних іспитів. Я склав іспити, мені пощастило, і я вступив. На той час у нас був Факультет річкового та морського судноводіння, який вважався елітним. Кількість курсантів на початку була великою. На жаль, зараз ситуація змінилася. Кількість курсантів значно зменшилася, значною мірою через війну і той факт, що багато українських моряків більше не перебувають в Україні. Їхні сім'ї, включно з дітьми, обирають інші шляхи для навчання.
Джордан Тейлор: Коли ви закінчили навчання, ви працювали моряком?
Олег Григорюк: Так, досить довго.
Джордан Тейлор: На яких типах суден ви працювали?
Олег Григорюк: Я починав як кадет на балкері, потім перейшов на невеликі судна типу “ро-ро”. Це було надзвичайно складно, але водночас насичено цінним досвідом. На цих невеликих суднах, з невеликою командою, ми робили практично все. Як кадет, я брав участь у виконанні різноманітних завдань. Це було непросто, але надзвичайно важливо для моєї майбутньої кар'єри - це допомогло сформувати мій світогляд. У морі ти розумієш, що це серйозне місце. Ти маєш виконувати завдання, залишатися зосередженим і бути сильним, як розумово, так і фізично. Це було складно, проте дуже цінно для мого розвитку як особистості. Після закінчення Академії я почав працювати на балкерах. Потім перейшов на пасажирські судна, зокрема круїзні, які були надзвичайно цікавими.
Джордан Тейлор: Де пасажирське судно здійснювало рейси? У якому географічному регіоні?
Олег Григорюк: З Барселони, Іспанія, до Коломбо, Шрі-Ланка, з декількома портами між ними. Це було невелике старе радянське судно, але дуже доглянуте. Його відправили на металобрухт лише рік чи два тому, тож воно працювало ще досить довго після того, як я залишив море. Це було фантастичне судно під назвою Astor (прим. автора: минула назва - F. Dostoyevskiy), побудоване у 1970-х роках і відремонтоване у 1990-х роках. Судно було дуже вишуканим, з інтер'єрами з червоного дерева - старовинним, стильним і привабливим для дорослих пасажирів. Воно мало німецького власника і обслуговувало німецький ринок, пропонуючи високий рівень сервісу. Це була паротурбінна установка з важким паливом, не найстарішої конструкції, але дуже консервативно укомплектована. Це було надзвичайно цікаве судно для роботи. У нас була значна кількість українських моряків - понад 200 - які працювали в готельному відділі, на палубі та в машинному відділенні.
Джордан Тейлор: Давайте поговоримо про українських моряків сьогодні, у 2024 році. Я десь бачив, здається в ІМО, що в Україні налічується близько 130 000 матросів і офіцерів. Це правильно?
Олег Григорюк: Приблизно так. Ми розраховуємо за шкалою від 130 000 до 150 000. Отже, 130 000 - це, мабуть, найбільш релевантна цифра.
Джордан Тейлор: Це велика цифра, чи не так? Ви, принаймні, у першій десятці у світі, чи не так?
Олег Григорюк: Ми в першій п'ятірці - і навіть в першій трійці, коли мова йде про старших офіцерів.
Джордан Тейлор: Ви зберігаєте цю позицію? Кількість українських моряків збільшується, зменшується чи залишається незмінною?
Олег Григорюк: Таку статистику можна аналізувати лише в довгостроковій перспективі - щонайменше п'ять років, щоб побачити результати. Однак за останні три роки, які були надзвичайно складними через COVID-19 та триваючу війну, цифри залишаються більш-менш стабільними. Тим не менш, ми спостерігаємо значне зниження кількості курсантів першого курсу, які вступають до морських навчальних закладів. Це може призвести до помітного падіння чисельності приблизно через п'ять років. Наразі, все ж таки, вона відносно стабільна.
Джордан Тейлор: Дозвольте запитати про ваш шлях переходу від виходу в море до Профспілки робітників морського транспорту України. Як ви туди потрапили?
Олег Григорюк: Насправді, це трохи стара історія. У мене виникли деякі проблеми, суперечка з моєю компанією. Я працював на компанію, і мій контракт закінчився. Я почав переговори, щоб повернутися додому, тому що мій робочий час завершився. Але вони казали: «Ми б хотіли, щоб ви залишилися». Я відповів їм, що не хочу залишатися, оскільки відбулася зміна екіпажу та керівництва, до того ж судно було досить старим, і деякий час перебувало в ремонті. Як моряк, я бачив роботу, яку виконували судномеханіки, і мені не сподобався рівень обслуговування. Мені здалося, що судно не придатне для подальшої експлуатації, тому я сказав, що хочу повернутися додому, оскільки мій контракт закінчився. Вони наполягали, щоб я нікуди не їхав. Тоді я зателефонував інспектору ITF у Ліверпулі, у Беркенгед. Нам вдалося домовитися про моє списання. Я також подбав про кількох інших українських моряків, які хотіли покинути судно разом зі мною, хоча їхні контракти ще не закінчилися. Це стало певним лідерським кроком - я взяв на себе відповідальність за них і розпочав ще один раунд переговорів, щоб відправити їх додому. Після деяких вагань компанія врешті-решт нас відпустила, але на мене повісили ярлик порушника спокою. Насправді ж я просто захищав себе і свої права. Коли ми повернулися додому, наші моряки підтримали мене, але крюїнгове агентство намагалося звинуватити у всьому мене, назвавши мене порушником спокою. Цей досвід дав мені важливий урок: коли ти допомагаєш людям, не чекай подяки. Багато хто потім не буде великодушним або навіть справедливим, але так воно і є. Коли я повернувся, дідусь допоміг мені познайомитися з керівництвом Профспілки робітників морського транспорту України. Мій дідусь був головою ветеранської благодійної організації Чорноморського морського пароплавства, тож він мав зв'язки з Профспілкою. Завдяки цьому зв'язку мені запропонували роботу. Я починав помічником інспектора, працював з крюїнговими агенціями та моряками. Протягом наступних 15 років зростав разом з Профспілкою, підвищуючи обізнаність про нашу роботу, розвиваючи організацію та створюючи сильну команду. Це був чудовий шлях, і саме так я опинився тут.
Джордан Тейлор: Ви розповідаєте так багато цікавого, але у нас обмежений час. У мене є два коротких запитання. Повертаючись до вашої ситуації на судні, яка змусила вас перейти на іншу роботу, це була ваша перша зустріч з інспектором ITF?
Олег Григорюк: Насправді, так. Я допомагав іншому моряку, який звернувся до інспектора ITF кількома місяцями раніше. Так я вперше познайомився з ним. Ми подружилися - він навіть взяв нас на футбольний матч на стадіоні. Тож, коли я пізніше зателефонував йому з приводу мого питання, то вже був, так би мовити, гостинний прийом. Але ні, до цього я ніколи не зустрічався з інспектором ITF.
Джордан Тейлор: Але зараз ви підтримуєте співробітництво з ITF, чи не так? Ви займаєте в ній певну посаду, чи не так?
Олег Григорюк: Так, я обіймаю кілька посад в ITF. Я є членом Виконавчого комітету та інших політичних органів ITF. Мене обрали до Виконавчого комітету, Комітету справедливої практики, керівної групи, робочої групи з круїзних суден, офшорної робочої групи та інших робочих груп. Зазвичай я досить активно беру участь у всіх заходах ITF.
Джордан Тейлор: Я хочу розпитати про вашого дідуся, тому що він здається дуже цікавою людиною.
Олег Григорюк: Дякую. Він прожив повноцінне життя - ідеальне життя. Коли я був дитиною, я пам'ятаю, що він вже був пенсіонером. Він був досить досвідченим і відомим. Навіть зараз ми шануємо його спадщину. Наша Профспілка досі видає газету «Моряк», яка виходить з 1919 року - вже понад 100 років. У 1970-х роках, коли мій батько працював на судні Чорноморського морського пароплавства, вони зустрілися в Індонезії. Тоді «Моряк» надрукував їхню фотографію в газеті під заголовком «Зустріч поколінь».
Джордан Тейлор: У вас досі збереглася та фотографія?
Олег Григорюк: Так. Вона дивовижна - це дуже зворушлива історія. Я планую повісити її десь у себе в офісі, тому що вона багато для мене значить. Я попрошу своїх помічників знайти її і надіслати вам копію, тому що це справді особлива історія. Ми тримаємося за ці спогади. Вони надихають нас продовжувати йти вперед і робити те, що ми робимо сьогодні.
Джордан Тейлор: Ви були заступником Голови досить довго, чи не так?
Олег Григорюк: Так, я був заступником, потім першим заступником Голови. Тож, протягом тривалого часу я був другою людиною у команді. Мій попередник був чудовим лідером - сильним і компетентним, щоб виконувати свою роботу. Але зараз він уже у поважному віці. Він продовжує працювати у Профспілці, але йому стає все важче працювати повний робочий день. Тож він вирішив залишити цей пост, і це ознаменувало свого роду зміну поколінь. Ця зміна поколінь проходить через усю Профспілку. До нас вступає багато молодих спілчан, але ми все ще продовжуємо залучати наше старше покоління, підтримуючи їх і допомагаючи їм інтегруватися в наші процеси та реформи. Ми сильні, з палаючими серцями та бажанням досягти мети. Це чудове поєднання - молодь з енергією та старші люди з мудрістю та досвідом. Цей «коктейль», як ви можете його назвати, змушує нас рухатися вперед, і він працює дуже ефективно.
Джордан Тейлор: Отже, коли ви були заступником Голови, у своїй попередній ролі, яким досягненням ви пишалися найбільше?
Олег Григорюк: Ми вже стикалися з викликами, коли я зайняв цю посаду, працюючи в тандемі - я як молодий лідер і Михайло як старший лідер. Михайло був більше зосереджений на берегових організаціях через свій досвід у судноремонті. Він теж був моряком, але згодом перейшов на судноремонт і почав свою профспілкову кар'єру на суші. Він розуміє інфраструктуру портів і судноремонтних заводів набагато краще за мене. Тим часом я почав розвивати сектор моряків. Коли я приєднався до профспілки, у нас нараховувалося близько 6 000-8 000 моряків. Зараз ми виросли до 55 000. Протягом останніх 15 років ми наполегливо працювали, щоб досягти цього - вели переговори з компаніями, будували відносини з судновласниками, менеджерами та асоціаціями по всьому світу. Нашою метою завжди було відійти від іміджу рудиментарної пострадянської профспілки, яка лише вимагає гроші, але нічого не робить. Замість цього ми зосередилися на партнерстві та співпраці, пропонуючи проєкти та послуги морякам. Це створило велику довіру, і тепер вся індустрія знає нас і хоче працювати з нами.
Джордан Тейлор: Скажу так - у цьому дуже легко переконати. Я багато років працював на суднах під іноземним прапором, і працював з українцями. Вони найкращі моряки у світі - без сумніву.
Олег Григорюк: Дякую.
Джордан Тейлор: Це поєднання технічної майстерності та того, що українці просто чудові люди. Вони спокійні, без драматизму, і вони роблять свою роботу.
Олег Григорюк: Саме так.
Джордан Тейлор: Як змінилася заробітна плата моряків за останні п'ять-десять років? Чи вони залишилися на тому ж рівні?
Олег Григорюк: Для моряків ми постійно боремося за підвищення заробітної плати. З кожною ітерацією переговорів ми прагнемо підвищення на 3%, 5%, іноді навіть на 10%. Проблема, однак, полягає в тому, що ми домовляємося про мінімальні рівні в колективних договорах. Ці угоди включають тарифну сітку, і коли ми підвищуємо базову заробітну плату, це автоматично підвищує загальний зарплатний пакет. Хоча колективні переговори встановлюють мінімум, окремі судновласники або менеджери часто пропонують більше, щоб залучити кращих моряків. Це означає, що деякі моряки можуть не одразу помітити вплив цих змін. Однак підвищення базової заробітної плати має ефект хвилі - підвищується все: компенсації, відпускні та інші надбавки. Наприклад, підвищення на $5 чи $10 окремо для матроса може здатися несуттєвим. Але якщо застосувати його до всієї шкали заробітної плати, для капітанів та інших офіцерів, то це складає - $150 тут, $120 там, $60 в іншому місці. На національному рівні ці зміни мають реальний вплив. Ми послідовно працювали над зростанням заробітної плати. Був один складний період у 2013-2014 роках, коли ринок зіткнувся зі значними проблемами. Компанії зверталися до нас з проханням зменшити заробітну плату рядових моряків, водночас збільшивши заробітну плату офіцерів. Це створило певну напругу, але в цілому шкала заробітної плати залишилася незмінною. Навіть через 10 років після початку війни у 2014 році нам вдалося зберегти та підвищити заробітну плату в рамках тарифної сітки.
Джордан Тейлор: Ви вже десять років у цьому конфлікті. Я читаю і дивлюся відео про історії українських моряків. Годину тому я мало не плакав, слухаючи історії тих, кого торкнулася війна. Тож моє питання: після 10 років цього конфлікту, що було і є найбільшим викликом для українських моряків?
Олег Григорюк: Думаю, найскладнішим для них було усвідомлення того, що кордони закриті і вони не можуть виїхати з країни. Більшість моряків повністю залежать від своєї роботи, а для того, щоб виконувати свою роботу, їм потрібно виїжджати за кордон. Коли кордони закрили, це викликало надзвичайний стрес. Для тих моряків, які вже були у рейсі, рівень напруги був неймовірним, адже вони розуміли, що їхні сім'ї залишилися вдома, у країні, яка зазнає ракетних обстрілів і перебуває у стані війни. Ми отримали численну кількість різних історій. Наприклад, ті, хто тікав з Маріуполя та Херсона - ми організували для них евакуацію. Ми евакуювали понад 500 осіб до Румунії з Одеси, використовуючи центр в Одесі, щоб зібрати їх перед тим, як перевезти в безпечне місце. Це був спільний проект з ITF Seafarers’ Trust. Було безліч історій, як, наприклад, про капітана з Маріуполя, чия вагітна дружина мала ось-ось народити. Вони дзвонили нам у відчаї і казали, що не мають нічого - ні житла, ні лікаря, ні уявлення, що робити. Ми все влаштували. Я вже не пам'ятаю, чи ми зняли квартиру, чи знайшли їм готель, але ми подбали про те, щоб дружина отримала належну медичну допомогу. Вона благополучно народила, а він врешті-решт зміг виїхати і знову почати заробляти гроші. Такі історії можна перераховувати нескінченно. Все це стало можливим завдяки моїй команді, і я глибоко вдячний їй. Хоча я й лідер, я не зміг би досягти всього цього самотужки. Моя команда молода, сильна, розумна і неймовірно віддана своїй справі. Я вдячний їм за роботу, яку вони виконують щодня.
Джордан Тейлор: Звучить так, ніби ваша організація в переважній більшості підтримує моряків. Я знаю, що це ваша місія, але очевидно, що це було в центрі вашої роботи протягом останніх 10-ти років.
Олег Григорюк: Безумовно. Це в наших серцях кожного дня.
Джордан Тейлор: Хто підтримує вашу Профспілку зараз? Чи отримуєте ви фінансову або іншу допомогу, і якщо так, то від кого?
Олег Григорюк: Зазвичай ми самодостатні. Але коли почалася війна і все було зруйновано, ми на деякий час розгубилися, намагаючись зрозуміти, як перелаштуватися. На щастя, кілька організацій, особливо профспілок, підтримали нас. Вони надсилали кошти та вантажівки з гуманітарною допомогою - не для нас як офісу, а для роздачі морякам. Лише у 2022 році ми надали фінансову допомогу близько 2 000 моряків і роздали тонни гуманітарної допомоги, включаючи теплий одяг, генератори, обігрівачі, продукти харчування та медикаменти. Ми також підтримуємо докерів, оскільки наша профспілка об'єднує дві гілки - моряків і докерів. Ми підтримуємо 45 первинних профспілкових організацій, щоб допомога доходила до тих, хто її потребує. Зараз ми проводимо чергову акцію до Дня Святого Миколая. Це поєднання гуманітарної допомоги та святкових подарунків, покликане підняти бойовий дух, поширити різдвяний настрій і допомогти людям психологічно впоратися з труднощами. Останнім часом в Одесі спостерігається певна стабільність, але до цього ми зазнали ракетних ударів поблизу. Люди гинули всього за п'ять кварталів від нас. Це напружено і небезпечно, і хоча ми, на жаль, звикли до цього, це ненормально. Незважаючи на труднощі, ми вирішили продовжувати працювати тут, залишаючись на зв'язку з моряками, які переїхали за кордон. Ми організовуємо семінари та зустрічі в таких країнах, як Румунія, Болгарія, Молдова та Польща. Ми сподіваємося розширити ці зустрічі до таких країн, як США і Канада, створюючи відчуття солідарності і даючи морякам зрозуміти, що ми тут, щоб підтримати їх. ITF надала неймовірну підтримку, а також морські благодійні організації, такі як БФ “МОРТРАНС”, Mission to Seafarers, ISWAN, Seafarers' Charity та інші. ITF Seafarers' Trust зіграв важливу роль, фінансуючи такі проекти, як стоматологічна клініка, яку ми створили під час пандемії COVID-19. Стоматологічна клініка продовжує працювати, надаючи безкоштовне лікування морякам та їхнім родинам. Оскільки багато моряків зараз перебувають за кордоном, їхні сім'ї ще більше покладаються на нас. Стоматологічна допомога є дорогою скрізь - в Україні, Європі та світі - тому ця послуга стала безцінною. Солідарність для нас не просто слово, це реальність, якою ми живемо. Без підтримки профспілок, ITF та морських організацій по всьому світу ми не змогли б зберегти на тому ж рівні нашу роботу і надавати допомогу, яку ми надаємо.
Джордан Тейлор: Якщо я перебуваю в США і хочу підтримати українських моряків, як краще це зробити? Якщо я хочу пожертвувати гроші, в яку організацію мені слід їх віддати?
Олег Григорюк: Я б порекомендував ITF Seafarers' Trust. Вони першими звернулися до нас, коли почалася війна, пропонуючи як послуги, так і підтримку. Один з їхніх фантастичних проєктів - допомога українським курсантам. Ми направляємо курсантів з України до Литви, де між Литовською морською академією та Херсонською державною морською академією укладено меморандум про взаєморозуміння. Їхні навчальні програми повністю збігаються, тож курсанти можуть безперешкодно продовжувати навчання. Проєкт покриває їхнє навчання в Литві, а також житло, гуртожитки та харчування, включаючи обіди. Ми регулярно стежимо за їхнім прогресом, зустрічаємося з ними, щоб переконатися, що все йде добре. Ініціатива виявилася настільки успішною, що інші партнери з судноплавної галузі долучилися до спонсорування інших курсантів. Цього року один партнер взяв на себе групу з 10 курсантів за власний кошт, що надзвичайно вражає. Щодня ми також працюємо з курсантами у нашому навчальному центрі. Ми запрошуємо їх до нас, розповідаємо про Профспілку, їхні права, ITF та інші основи. Ми організовуємо харчування, подарунки та менторську підтримку, щоб побудувати міцний зв'язок з самого початку. Ми знаємо, що через кілька років вони закінчать навчання, можливо, за межами України, або підуть у рейс. Ми хочемо, щоб вони знали про нас, і якщо їм коли-небудь знадобиться допомога, вони пам'ятали, куди звернутися. Підтримка ITF Seafarers’ Trust безпосередньо допомагає реалізувати ці проєкти.
Джордан Тейлор: Чи є щось, що ви хотіли б сказати нам у Північній Америці? Якесь повідомлення, яке ви хотіли б передати?
Олег Григорюк: Так, із задоволенням. Я знаю багатьох наших колег з Міжнародної профспілки моряків (SIU) в Північній Америці та Міжнародної спілки берегових робітників і складських служб (ILWU/ILA). Я знаю їх особисто, і вони нам дуже допомагають, як у США, так і в Канаді. Єдине, що вони можуть зробити, щоб підтримати нас - це продовжувати підвищувати обізнаність про Україну і чітко нагадувати людям, що ми все ще тут, все ще потерпаємо і все ще маємо справу з руйнівними впливами війни. Якщо вони зможуть вплинути на свої уряди на будь-якому рівні, щоб ті допомогли, це буде дуже багато значити. Я знаю, що профспілки зазвичай не підтримують Трампа, але у нас є певні очікування від нього, тому що він пообіцяв якось закінчити війну. Люди тут так втомилися від цього; вони просто хочуть, щоб це закінчилося, чого б це не коштувало. Жити в постійній небезпеці протягом трьох років надзвичайно виснажливо.
Джордан Тейлор: Ви бачите, як цьому можна покласти край?
Олег Григорюк: Знаєте, я не політик. Я сподіваюся на кінець - я намагаюся зберігати оптимізм. Зазвичай я дуже позитивна людина. Я очікую хороших речей від рішень політиків і тих, хто приймає рішення. Я дуже сподіваюся, що до 2025 року ця війна закінчиться. Ми молимося за це, бажаємо цього і відчайдушно хочемо повернутися до нормального життя, щоб почати відбудовувати нашу країну.
Джордан Тейлор: Дуже дякую вам за це. Я справді щиро ціную це. Я з нетерпінням чекав на нашу розмову.
Олег Григорюк: Такі інтерв'ю, як це, дозволяють нам поділитися набагато більшим. Наступного разу ми можемо зануритися глибше в минуле або зосередитися на майбутньому.
Джордан Тейлор: Я можу з упевненістю сказати, що тут, у Каліфорнії, ми в переважній більшості підтримуємо Україну. Як для моряка, для мене це особиста справа. Ми всі глибоко переживаємо за українських моряків і бажаємо всього найкращого. Я щиро сподіваюся, що цей конфлікт швидко закінчиться.
Олег Григорюк: Щасти вам. Дуже дякую.
